Як ініціативи президента і уряду щодо усиновлення контрастують з реальністю

Ринки 12.09.2024    16:46

Діти є, але дітей... нема: як ініціативи президента і уряду щодо усиновлення контрастують з реальністю, чому бюрократія з'їдає дорогоцінний час, а служба у справах дітей потребує реформування

Журналісти видання перевірили "на власній шкурі", як "швидко і легко" дитина, якій потрібна родина, може її отримати в Україні і дуже рекомендують урядовцям перестати брехати про простоту і доступність усиновлення.

Зміст

1. Які довідки треба зібрати для усиновлення, або Україна - паперова країна 
2. Чого навчають на курсах з усиновлення 
3. Як шукати дитину, яку можна всиновити 
4. Як відбувається суд у справах про усиновлення 
5. Яку допомогу отримують усиновлювачі

Про те, що "цій дитині потрібна родина" волають рекламні ролики чи не з кожної праски - з екрану телевізора, на заставках в ютубі і навіть у рекламі в маршрутці. Але якщо вас раптом зворушать блакитні оченята маленьких діток і ви прийдете до служби дітей з бажанням усиновити саме їх - вас чекатиме великий облом. Бо система всиновлення в Україні побудована не за принципом від дитини до документів, а навпаки - від паперів до дитини. Ми розкажемо вам історію про те, як журналісти нашого видання усиновлювали дітей в одному із обласних центрів нашої держави. Ми свідомо не наводимо жодних імен і прізвищ, а також географічних координат, оскільки таємниця усиновлення нехай формально, але існує. Однак, якщо хтось із урядовців захоче дізнатися подробиці, може звернутися до редакції у приватному порядку і ми надамо усі документально підтверджені факти, викладені у цій історії.

Які довідки треба зібрати для усиновлення, або Україна - паперова країна

Про усиновлення дітей ми з чоловіком думали давно, хоч і маємо своїх дітей. Зрештою "дозріли" ми влітку минулого, 2023 року, а влітку 2024 наша родина стала більшою. Ті, хто "в темі" каже, що ми змогли справитися у рекордно короткі строки і з мінімальними затратами. Але наскільки ці строки і затрати мінімальні і з чим нам прийшлося стикнутися, якщо не діставати журналістське посвідчення, викликало у нас цілий спектр емоцій - від щирого подивування і нерозуміння до гніву та обурення.

Консультацій з питань усиновлення як таких не надає фактично ніхто - рекламні буклети, ролики, пости в соцмережах. Як би банально це не звучало, найкращим гайдом для нас на той час була розповідь дружини телеведучого Тимура Мірошниченка. До речі, одна з найправдивіших, як на наш погляд, виходячи з того, що ми читали і бачили самі. Наведемо тут досить непоганий приклад ролика, з якого ще можна хоч скласти уявлення про процедуру.

В соцслужбі "просто розповісти" теж не заморочуються. Кажуть, хочте усиновити - збирайте папери. Будуть папери - будуть діти, а так то все - дурно гаяти час.

Відтак, процес усиновлення розпочинається з традиційного для України збору усіляких довідок. Скромний перелік, який є в офіційних джерелах, насправді мало чим відповідає реальній кількості паперів, які вам доведеться принести. Одразу зауважимо, що жодних вихідних, відгулів, відпусток на збір документів вам не дасть жодний роботодавець, тому заздалегідь думайте, коли ви бігатимете диспансерами, поліклініками, ЦНАПами та іншими конторами.

Для тих, хто наївно вірить, що усі документи без проблем можна подати в "Дії" - забудьте! (для тих, хто хоче спробувати - посилання тут) По-перше, після цього все одно доведеться іти в місцеву службу у справах дітей з паперовим варіантом заяв і довідок. По-друге, обов'язково знайдеться хоча б один папірець, виданий "не на тому бланку, не за тою формою, з не таким підписом/печаткою" і так само не вистачить якоїсь "довідки про те, що у вас є довідка".

Отже, що треба подавати в службу у справах дітей:

• копії українських та закордонних паспортів обох з подружжя і копії довідок про ідентифікаційний код.
• копія свідоцтва про шлюб, якщо ви одружені.
• довідки про відсутність судимості (Дія вам в поміч, тут без проблем)
• довідки про реєстрацію за місцем проживання (теж допоможе Дія)
• довідка про склад сім'ї (тобто про всіх осіб, які проживають з вами в одній квартирі). За нею доведеться іти в ЦНАП.
• копії паспортів (для дітей - свідоцтв про народження) усіх, хто зазначений у попередній довідці.
• документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно (будинок, квартиру, в якій ви проживаєте). Це може бути заповіт, договір дарування, документи про приватизацію, договори купівлі-продажу. Якщо житло належить не вам, а, наприклад вашому батькові чи матері, доведеться нести додатково їхні копії паспортів, і ваше свідоцтво про народження, аби підтвердити родинні зв'язки.
• якщо ви прописані не там, де проживаєте, вам доведеться нести ще й документи власника житла за місцем прописки. Наприклад, якщо ви живете у своїй квартирі, а прописані у сестри, доведеться нести її копію паспорта і документи, які підтверджують, що вона - власниця житла. Навіщо це потрібно, ми так і не зрозуміли.
• довідки про стан здоров'я за встановленою формою. Тут важливо знати, що ваш сімейний лікар, як правило, поняття не має про цю форму і її треба взяти у службі в справах дітей заздалегідь. Після цього вам доведеться здати аналізи на СНІД і сифіліс, кров на алкоголь і наркотики, відвідати психіатра, пройти флюорографію і фтизіатра. Потім сімейний лікар окремо запише усі ваші хронічні хвороби і надасть висновок, чи зможете ви виховувати дітей за станом здоров'я. Додамо, що довідки від психіатра і нарколога є платними (близько 600 грн з людини, 1200 - за двох)
• довідки про доходи за останні пів року. У цьому пункті найважливіше те, що йдеться про виключно легальні "білі" доходи. У довідці з роботи важливо, щоби були записані суми сплачених податків. Якщо ви здаєте в оренду квартири, землю, транспорт - мають бути офіційні договори і т.д. Якщо немає довідок, можна подавати декларацію, завірену у податковій. Отримавши ці довідки зразу рахуйте сукупний дохід на сім'ю і діліть спочатку на шість (щоб визначити дохід за місяць), а потім на кількість членів родини, з урахуванням дітей, яких хочете усиновити. У вас має вийти сума, не менша за прожитковий мінімум (у 2024 році - 3028 гривень). Якщо отримали менше, у вас документи просто не приймуть.

Щоби було наочніше: чоловік за пів року заробив 50 тисяч гривень, дружина - 30. Разом - 80 тис. грн. У подружжя є неповнолітня дитина і вони хочуть взяти ще одну. Тобто разом це буде 4 людей. Тоді 80 тисяч ділимо на 6 місяців, отримаємо 15 тисяч грн середньомісячного доходу на сім'ю. Цих 15 тисяч ділимо на 4 (за кількістю людей з врахуванням того, кого хочете всиновити). Отримаємо 4250 грн на людину, що більше за 3028 грн, отже вимоги щодо доходів родина виконує.

• акт обстеження житлових умов. Складається працівниками соцслужб за результатами перевірки квартири чи будинку, в яких ви проживаєте. Орієнтуйтеся на те, що головною вимогою є наявність у майбутньої дитини окремої кімнати, робочого місця, доступу до ванни/туалету, чистота у помешканні та його безпечність. Тут відзначимо, що громадським транспортом працівники соцслужб не їздять, а чекають, коли їм дадуть службове авто. Тому чекати можна довго. А якщо хочете швидше, то везіть нас своїм транспортом. Нам тут пощастило, авто дали.
• якщо усиновлювачем є один з подружжя, інший має надати нотаріально завірену згоду на усиновлення. Вона теж коштує грошей та ще й не кожен нотаріус знає, як ця згода має виглядати.

На збір усіх цих паперів у нас пішов місяць, найбільше часу займає медична довідка. Двічі довелося переробляти і довідки про доходи, бо "не та форма". Не обійшлося і без варіанту "принести довідку, що ми маємо довідку". Але найцікавіше тут наступне: навіщо збирати усі ці документи на початковому етапі, якщо вони мають обмежені терміни дії, по-перше, а сам процес усиновлення тягнеться довго і на момент слухання справи в суді твої доходи сто разів змінилися, ти переїхав/одружився/розлучився/захворів на сифіліс, по-друге? У  службі в справах дітей на наше питання розвели руками і сказали: "бо такий закон".

Чого навчають на курсах з усиновлення

Після закінчення паперової епопеї вас обов'язково очікують курси, які проходять всі усиновлювачі, опікуни і патронатні вихователі. Курси проводяться не постійно, а через певний час, тому треба дочекатися своєї черги (ми чекали три місяці). Курси можуть тривати від двох тижнів (якщо заняття цілий день) до місяця (якщо кілька годин на день або в окремі дні тижня). Про доцільність таких курсів важко сказати однозначно (до честі тренерів, які нам трапилися, було принаймні цікаво), однак у соцмережах можна знайти різні відгуки - від захоплюючих до відвертого обурення за витрачений даремно час. Врахуйте також і те, що жодних відпусток/відгулів на час відвідування курсів законом не передбачено, тому ваш роботодавець не буде у захваті відпускати вас, "бо то ж діти".

Після занять треба пройти ще й курси домедичної допомоги і принести відповідний сертифікат. Після цього організатори курсів випишуть вам довідку про те, що ви можете бути всиновлювачами і власне від того часу ви можете братися до пошуків дитини. Причому саме такої дитини, яку прописали вам у довідці після курсів. А прописують там стать, вік дитини, кількість дітей, яких ви зможете взяти та їхній стан здоров'я. І якщо ви, наприклад, дуже хотіли дівчинку трьох років, а вам трапився прекрасний хлопчик тих таки трьох років, то вам його не віддадуть, бо ж у довідці записано "дівчинка". І та ж сама історія буде, якщо ви знайшли дівчинку не трьох, а чотирьох років. І якщо раптом у дівчинки є братик, а у вас написано тільки одна дитина - не дадуть. Бо "у довідці так написано". Тому керівниця наших курсів радила нам і ми радимо вам: "пишіть вік від 0 до 18, стать значення не має, а по кількості пишіть, виходячи з максимуму ваших фінансових можливостей". Практика показала, що вона була сто разів права.

Далі процитуємо цю прекрасну пані ще раз, оскільки в усій цій історії з довідками є ще один важливий момент:

"Не ждіть, поки вам щось запропонують. шукайте дітей самі. Всі ці довідки дійсні лише рік (станом на цей час термін їх дії продовжили до 1,5 року - ред.), і якщо за цей час ви дитину не знайдете, то вам знов доведеться усе збирати заново і знов іти до мене на курси".

І саме на цьому етапі ви будете вкрай шоковані, бо діти нібито як є, на сайтах з усиновлення їх тисячі, а реально їх..нема. І вкластися у термін "поки довідки не прострочені" - це квест із підвищеним рівнем складності. І дитину шукаєте ви, а не соцпрацівники, хоча в принципі, це їхня робота, але у більшості випадків "воно їм не треба".

Як шукати дитину, яку можна всиновити

Найперше, у місцевій службі у справах дітей вам зобов'язані показати усі особові справи дітей, які підлягають усиновленню. Там, де були зареєстровані ми, дітей було мало і жодний нам не підійшов за віком. Відтак, якщо вам ніхто не сподобався, то ви автоматично опиняєтеся в черзі з усиновлювачів, які хочуть забрати дітей з такими ж статево-віковими параметрами. Ця черга може не рухатися роками.

Черга з усиновлювачів - велика проблема, - пояснили нам у соцслужбі. - Переважно усі, хто звертається, хочуть маленьких дітей, абсолютно здорових, "з голубими очима і бантиками" (дівчатка - особливий "дефіцит"). Але таких вкрай мало і їх дуже швидко забирають. Переважна більшість дітей без батьків - це підлітки шкільного віку, причому вони не сироти (коли батьки померли), а позбавлені батьківського піклування (тобто їхні батьки живі, але пиячать, коляться, сидять у тюрмі тощо). Мало і абсолютно здорових дітей, але ж є різниця, коли в дитини гастрит і аденоїди, а коли - ДЦП. Є речі, які лікуються, а є важка хроніка. А деякі ще й хочуть, щоб якщо вже і школяр - то відмінник. Але це не про таких дітей взагалі. Вони усі, якщо висловлюватися термінами, "педагогічно занедбані".

Ми з чоловіком відрізнялися від тих, хто хоче "з голубими очима", бо домовилися, що всиновимо школярку, тому вирішили шукати по всій Україні через сайт Мінсоцполітики за посиланням тут. Офіційно це найбільша база дітей, які підлягають усиновленню, яка повинна щомісячно оновлюватися. Але насправді ця база виявилася далекою від реальності.

Розділ пошуку дітей на сайті Мінсоцполітики

Разом із чоловіком ми обдзвонили практично усі обласні служби у справах дітей і перезнайомилися з усіма працівниками, які відповідають за всиновлення. На жаль, переважна більшість їх сидить там лише аби отримувати зарплату. Хоча були і такі, які ставляться до своєї роботи сумлінно. Особливо відзначимо Київську, Чернігівську та Кіровоградську області, спілкуватися з тамтешніми працівниками було приємно.

Виглядав цей процес загалом так: ми виписували номери анкет дітей, які нам сподобалися, потім телефонували до обласної служби дітей (бо якщо ви з іншої області, то звертатися треба лише в обласну) і там намагалися хоч щось дізнатися про дитину. І виявлялося, що діти на сайті є, а реально їх нема, бо:

• цю дівчинку вже всиновили пару років тому, але з сайту не зняли
• ця дитина живе в прийомній сім'ї. Ну і що, що ви хочете її всиновити, вона вже прилаштована, є інші діти (усиновлювачі мають переважне право над прийомними родинами, опікунами і ДБСТ, але ніхто не хоче цим "заморочуватися")
• а що це за дитина? а де ви її взяли? на нашому сайті? а чого я про неї не знаю? (гарне питання, ми б теж хотіли знати)
• у нас всіх дітей вивезли за кордон після початку війни і зв'язку з ними немає
• з цією дитиною знайомляться кандидати, вона вже зайнята
• у цього хлопчика є ще четверо братів, просто тут їх нема, а п'ятеро ви все одно не візьмете!
• а що, у вас там в **ську своїх дітей нема? У нас тут своїх усиновлювачів купа, ще з вами возитися!
• тато цієї дівчинки проходить у справі про педофілію, але йому суд поновив (!) батьківські права і він хоче забрати дочку назад
• цих діток вивезли росіяни і ми взагалі втратили з ними зв'язок, і це ж зрозуміло, що коли навіть війна закінчиться, це будуть вже не наші діти.

І це лише десята доля того, що ми почули від працівників служби. Якщо взагалі вдавалося їх почути, бо в деяких містах можна марно телефонувати тижнями - слухавку ніхто не бере, а якщо хтось бере. то потрібна людина на виїзді/на нараді/хвора/ от зараз десь має бути і так до безкінечності. Потім ми зрозуміли, що сайт треба залишити в спокої і просто телефонували в служби дітей, казали, що ми усиновлювачі з таким-то номером справи і шукаємо дитину за такими-то параметрами. За три місяці на всю нашу немалу державу знайшли лише трьох (!) дітей, які нам підійшли за параметрами.

Якщо звести воєдино наші кількамісячні намагання знайти дитину, можна виоремити наступне:

1. Інформація на сайті Мінсоцу переважно є безнадійно застарілою, відомості неточними, а ведуть його у більшості регіонів абияк.
2. Багато дитбудинків та інтернатів, особливо у зонах бойових дій, вивезли за кордон. І якщо в одних країнах, наприклад у Румунії, міцева влада дозволяє усиновлювачам з України спілкуватися з дітьми і забирати їх в родину, то в інших (особливо в Німеччині), це заборонено. Тамтешня місцева влада пояснює, що дітям в Україні небезпечно, неважливо живеш ти у Покровську чи на Закарпатті. Тож коли і як повернуться ці діти в Україну та чи повернуться взагалі - ніхто відповісти не може.
3. Усиновити одну дитину - справа майже нереальна, бо більшість вилучених із неблагополучних родин дітей - це колективи від 2-3 до 8-10 діток одразу. Українські закони забороняють розділяти рідних братів і сестер за винятком того, що один з них може бути хворим і потребувати спеціального догляду або ж діти одне одного ніколи не знали і не бачили. Про правильність цієї норми закону однозначно сказати важко, бо усиновити навіть двох-трьох дітей фінансово майже непосильно (і через це черга з всиновлювачів також стоїть) і діти втрачають свій шанс піти в родину. З іншого боку усиновлені нами діти (про них пізніше) сказали, що один без одного нікуди б з дитбудинку не пішли, бо це - їхні єдині рідні люди. Можливо, варто переглянути цю норму і залишити її на розсуд дітей, які досягли певного віку.
4. Усиновити дитину, батьки якої загинули на війні - справа далекого майбутнього. Справа в тому, що визнати дитину сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування - історія довга. Часові рамки, протягом яких батьків та родичів дитини визнають безвісти зниклими, а потім померлими, визначаються роками, причому рахуватимуть їх від моменту закінчення війни. Тому, найімовірніше, у притулках виросте ціле покоління сиріт.
5. Діти з тимчасово окупованих територій, які вивезені цілими дитбудинками на росію теж втрачені для України. "Ми не знаємо навіть що з ними, чи ті діти живі і куди їх вивезли", сказала нам соцпрацівниця однієї зі служб на Луганщині.
6. Шукаючи дитину на сайті, не обирайте опцію усиновлення, а дивіться опікунство або приймна сім'я. Бо якщо дитина вже "пристроєна", як кажуть у службі, на іншу сімейну форму виховання, ніхто її забирати звідти не буде - зайвий клопіт соцслужбам не потрібен. "А якщо ви наполягатимете, то я вам дам направлення, але та дитина вам скаже, що ви їй не подобаєтеся і вона хоче залишитися у ДБСТ", - заявила нам одна з працівниць соцслужби.
7. Якщо ви знайшли дитину в іншому регіоні, будьте готові до витрат на незліченні поїздки - на знайомство з місцевими соцслужбами, на знайомство власне з дітьми (бо обласна служба в обласному центрі, а сам дитбудинок може бути у якомусь селищі міського типу, а то й у далекому селі), на подання документів до суду, на сам суд і потім, щоби забрати дітей додому. Черговий раз нагадаємо, що жодних відпусток чи пільг на це не передбачено.
8. Знайомство по відеозв'язку, яке практикували на початку війни, нині не працює, хіба що дитина перебуває за кордоном. Але витрати на суд, на поїздку за кордон після знайомства і оформлення документів дитини на повернення України (а тут залучають навіть представників консульства) ляжуть на ваш гаманець.
9. Варіант "покажіть нам кілька дітей, а ми виберемо" теж не працює. Усиновлювачам видається направлення на знайомство тільки з одною дитиною (або з кількома, якщо вони брати і сестри). Ви маєте десять днів на зустрічі і ухвалення рішення - всиновлюєте чи ні. І лише якщо ви відмовитеся, то вас знайомитимуть з іншою дитиною, а тій, від якої ви відмовилися пропонуватимуть нових потенційних батьків.

Таких моментів є ще зо кілька десятків, тому що трапиться саме вам, заздалегідь не вгадаєш. Є багато історій про те, що "за нормальну дитину треба заплатити хабар, бо будеш чекати роками", але у нашому випадку такого не було. Зрештою, за кілька місяців у місцевій соцслужбі нам запропонували дівчинку-школярку з нині окупованої території, матір якої жива, але позбавлена батьківських прав, а батька там і не було. Вона нам сподобалася, але згодом з'ясувалося. що в неї є ще й старший брат і ми ризикнули взяти обох (бо в документах ми завбачливо написали 1-2 дитини). І тут повернемося до довідок, на які ми витратили місяць часу на початку історії.

Довідку про доходи прийшлося нести заново і перераховувати, чи відповідають вони нормам, бо змінився прожитковий мінімум і кількість людей у родині, на яку він був розрахований. З житлом також виникли проблеми, бо на двох дітей ми спочатку не розраховували і квартиру довелося змінити на більшу (варіант рідний син і приймний житимуть в одній кімнаті не проходить, бо "ми ж вам віддаємо дитину в покращені умови, а тут їх двоє спатиме". На моє зауваження, що в дитбудинку в одній кімнаті спить десятеро та ще й хлопчики з дівчатками разом, соцпрацівниця промовчала). Відповідно треба новий акт обстеження приміщення (а це значить, що в новій хаті мають бути не голі стіни), нові документи на право власності на житло, нові документи про реєстрацію і нову довідку про склад сім'ї. Рекордними темпами (про затрати не питайте) ми вклалися у два тижні, ще за 10 днів соцслужба підготувала папери до передачі в суд. І про суд ми вам розкажемо окремо, бо воно того варте в усіх сенсах цього слова. А поки що поясніть, нащо ми згаяли місяць на збір довідок, якщо через рік їх довелося майже всі переробити?

Як відбувається суд у справах про усиновлення

Найперше до суду треба подати позовну заяву. Вартість послуг адвоката, який цю заяву складає, коливається від 3 до 8 тисяч гривень залежно від регіону. Також треба сплатити державне мито (логіка просто вбивча: ми всиновлюємо двох "державних", як їх називають у соцслужбах дітей, на які цій державі більше не потрібно буде витрачати кошти, і ми ж платимо ще за це державне мито судам, які й так м'яко кажучи, не бідують). Причому оскільки позовна заява одна і справа одна, але позивачів двоє (подружжя), то держмито повинен був сплатити кожен з нас - по 600 гривень, разом 1200.

Документи до суду вдалося здати з третього разу: то в них день неприйомний, повідомила якась секретарка, попиваючи чай, то "день у мене прийомний, але я завтра іду у відпустку, то ніхто вашими паперами займатися вже не буде. Завтра прийде інша дєвочка, то вона й прийме". Скаржитися тут марно, бо куди? З третьої спроби документи взяли і сказали чекати повідомлення в Дії. Щодо строків розгляду заяви, то зазвичай це від трьох тижнів до двох-трьох місяців. Усе залежить від того, який суддя вам трапиться і як швидко знайдуться присяжні, бо "ви ж самі розумієте, змусити їх прийти ми не можемо, а раптом вони у відпустці, чи захворіли" (суддю і присяжних автоматично обирає комп'ютер і просто замінити їх неможливо).

Перше судове засідання нам призначили рівно за місяць, але воно не відбулося. Одного з присяжних мобілізували до ЗСУ, про що той заздалегідь повідомив, але судові клерки на це начхали і вчасно його не замінили через ту саму автоматизовану систему.

Ну от я навіть не знаю, що робити, - сказав суддя. - У мене цей весь місяць зайнятий, а потім я іду у відпустку (а відпустка в судді - 56 днів - ред.), а потім знов треба шукати присяжного та ще щоб він на той час прийшов. То це буде десь наприкінці осені... - розповів нам служитель закону про "перспективи справи" і тут діти (а присутність дітей від 7 років на суді є обов'язковою) просто розплакалися.

Зрештою, суддя змилостивився, наше засідання перенесли на два тижні, інший присяжний знайшовся і рішення про всиновлення ухвалили. Але щоби отримати копії рішення треба знову йти до суду, писати заяву, знов платити державне мито (!) по 9 грн і 8 коп за кожний екземпляр кожної сторінки рішення. Потім ці копії рознести у службу в справах дітей, дитячий заклад, де їх утримували, школу, РАЦС й інші установи за потребою.

Яку допомогу отримують усиновлювачі

Ну і про потреби та їх задоволення. Окрім усіх витрат на папери і суди, а також втрачені заробітки від відпусток за свій рахунок, коли ви ходите в суди, на курси і збираєте довідки, возите соцслужби (якщо вам трапилися "безколісні" працівники), треба бути готовими, що дітей вам "видадуть" буквально  в одних трусах і гумових капцях. Саме так ми забирали своїх сина і доньку. На двох їхні речі вмістилися в один шкільний рюкзак, а з одягу в них були тільки одна пара трусів, гумові капці на ногах, футболка з секонду і спортивні штани звідти ж. Тож наше спільне з ними життя почалося з купівлі ліфчика, шкарпеток, тих таки трусів і піжами, щоби діти мали у чому лягти спати і переодягтися. Все решта (одяг, взуття, засоби гігієни, канцелярію для школи, шкільні побори, витрати на нові документи для дітей) треба купити/зробити одразу і це тільки ваш клопіт.

За законом усиновлювачі отримують таку саму допомогу, як і при народженні дитини. Але парадокс у тому, що сина і доньку в одних капцях ми отримали зразу, а гроші - отримаємо колись потім. Подати заяву через Дію за оцим посиланням нереально, бо цифровий підпис в Дії не працює від слова взагалі (привіт тим, хто змусив мене махати головою, посміхатися і кліпати як придурок, щоби дізнатися, що "на жаль виникла помилка"). Залишається лише знов збирати купу паперів і йти в ЦНАП ногами, якщо тебе ще досі не вигнали з роботи за прогули.

Ну і ще трохи математики. Розмір допомоги - 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами. Особисто мене цікавить, що через три роки можна буде купити 17-річній дівчині на 860 гривень в місяць?

І останнє питання - де логіка: коли дитину беруть під опіку чи в прийомну сім'ю, чи в ДБСТ, держава регуляро платить їй допомогу аж до 18 років. Коли ти всиновлюєш дитину - ні. Різниця лише в тому, що в першому випадку ви офіційно не батьки (але ви ж пам'ятаєте, що "пристроєну дитину ніхто вже забирати звідти не буде"), а в другому  - тато і мама.

Відтак, підсумуємо для пана президента, прем'єра, Мінсоцу та авторів "щасливих" роликів: уся державна підтримка для всиновлювачів - це 40 тисяч гривень допомоги, які нові батьки отримуватимуть протягом трьох років. Натомість потенційні мати і батько лише на етапі всиновлення (а триває він щонайменше рік) витрачають на документи, суди, поїздки практично ту саму суму. Для усиновителів не передбачені жодні пільги-додаткові відпустки-вихідні, які необхідні, аби відходити в усі потрібні інстанції. В соцслужбах найчастіше вони зустрічаються або з абсолютним "пофігізмом", або з тупим хамством. Законодавство про всиновлення явно потребує переформатування, а спрощення процедури через "Дію" відсотків на 90% - лише гасло.

Ну і наостанок проанонсуємо нашу наступну історію із серії "перевірено на власній шкурі". Привіт передаватимемо першій леді Олені Зеленській та телеведучому Дмитру Комарову, які під час війни побували в одному з дитячих будинків (відео візиту тут). Як ви вже здогадалися, ми теж побували в подібній установі, там де жили наші діти. От тільки висновки у нас і в першої леді чомусь залишилися абсолютно різні.

Теги:   діти усиновлення Переглядів:   394